Хороша справа

Сьогодні я зрозумів різницю між сміхом, висміюванням і сміхом з гіркотою, з такою собі кислинкою і присмаком сльози. Протягом декількох хвилин реально старався себе переконати, що це або вітер, або сонце шпарить в очі. Насправді я сміявся майже плачучи. Запитаєте від чого? Та від всього.

Не буду вдаватись в деталі по сюжетній лінії думок, які сьогодні мав радість аналізувати, але скажу одне - просто спробуйте гриби, це далеко не drug, і нема чого боятись. Виберіть якесь круте місце на природі, бажано з лісом, річкою, галявинкою, горою, коровами і поверніться в стан, коли вам було 5 років і огляньтесь навколо.

Дуже важко і я навіть не знаю чи потрібно описувати це словами.

Коротко опишу як це все виглядало б збоку:

- виїзд в на машині Дубинське лісництво (21 грн. за двох осіб і машину)

- успішне з'їдання 40 друзів-грибочків

- перехід босяком через річечку

- сидіння на леопардовому матраці в розмовах з природою і сітером, який задавав дуже правильне русло всьому дійству

- жування травинок і багато плювання

- флешбеки в дитинство

- розмова з лісом

- захоплення красою квітки, яка чомусь настільки яскраво асоціюється з дівчиною

- ейфорія від візуальних ефектів того, яка жива природа навколо тебе, наскільки синхронно і ритмічно все рухається

- розуміння того, що ти керуєш на чому фокусуватись і від цього залежить подальший сюжет

- прекрасність неба і хмар

- думки про стихії і твою приналежність до них

- бажання дати такий досвід всім людям у світі

- мізерність грошей, влади та інших важелів, які мотивують побудову сучасного суспільства

- небажання бути пилорамщиком і тупим лісорубом

- захоплення від неосяжної кількості варіантів розвитку подій в житті

- порив знайти ягоди

- усвідомлення того, що ми живемо у прекрасний час

- перестрибування річки

- фізичне похитування

- Pink Floyd в машині (Bike, Interstellar Overdrive)

- Порох в мозгах 

- Фокус на далекому дереві

- Картинки на хмарах

- Горішки і апельсиновий сочок

- Сходження в саме той лісок

- Щирі розмови

- Крик на прощання

Я поки не зрозумів сутність свого і загального буття, це був такий ознайомчий "привіт, як справи?"

Далі буде. Далі буде фокус. І бажання допомагати іншим, при цьому допомагаючи самому собі.

А замість висміювання всього на грані сліз, просто треба запропонувати свій варіант. І обов'язково його реалізувати, а не просто говорити.

Мало часу і бажання на те,щоб копатися глибоко. Просто хочеться насолоджуватися дрібницями, на які мало хто звертає увагу в рутині - ідеальність форми квітки, величність лісу, течія річки, спів пташок, плинність хмар і захід сонця. Це і є життя.

Багато хто буде питатись про цей досвід і очікувати почути відповідь на свої питання. 

Важко пояснювати. І не дуже хочеться. Хочеться просто це запам'ятати. І не забувати.

Напиши мені скріпт

З якого слова починається твій ранок? Тільки від тебе залежить, якою інтонацією говорити своє перше слово. І яку паузу робити між реченнями. І все це насправді має велике значення.

Сукупність процесів протягом дня сьогодні виводить тебе у найбільш неймовірний варіант завтрашнього теперішнього часу. Present Perfect Continuous блять.

Все більше звертаєш увагу на міміку, полеміку, динаміку та інші їбануті процеси, про які ніколи раніше не думав. І вже деколи навіть незрозуміло де твої думки, а де підсвідомі погодження з чужими.

А потім ти імпровізуєш, використовуючи свої, такі здавалося б, суперможливості. І мислиш ширше. Потім трохи вужче. Але все рівно мало з цього всього запам'ятається саме тобі. Вона тебе проаналізує, скаже правду в очі і ти сам після цього всього ревно відштовхуєш той беззаперечний вирок, з яким щиро погоджуєшся глибоко в душі.

І от тут починається найцікавіша частина - переоцінка власного бачення, на основі чужих висновків, нарешті сказаних тобі в лице. Але нікому нецікаво. І це прекрасно.

Перспектива кардинального перевороту сюжету тішить і лякає водночас.

Сьогодні я буду тішитись.

На даху ідей

По мокрому асфальті йду і знову розумію, 
Що думка вже не свіжа, а якась суха.
Послання переписую і свідомо про шаленства мрію.
Ідея народилася німа, сліпа та ще й глуха.

Я все забув, а потім знов згадав усе, що дійсно треба.
Бо забуття лиш виправдовує невдах.
Ти дочекаєшся послань зі свого недосяжного, проте омріяного неба?
Не дочекаєшся. А я залізу ну хоча б на дах.

Ти хочеш бути кращим? Ну тоді старайся.
Не хочеш? Хай стараються вони.
Ідея змокла, ти лиш сухо посміхайся.
Я сам себе боюсь, тому і мислю навпаки.

(Brooklyn)

ми маємо нову нагоду

If you stay ready, you ain't gotta get ready

Ніколи не пізно змінити фокус.

Зараз він в мене такий, шо сам Коперфільд би здивувався.

Особливо в ті моменти, коли відчуваю негативні наслідки відмінних порівнянь в змінах у житті в людей, з якими близько спілкуюсь.

Хоча ми такі однакові, ми все рівно дуже різні.

Тому куди б я там зараз не йшов, я все рівно до кінця ніколи нічого не зрозумію.

А ті, хто пояснюватимуть мені сутність буття, рано чи пізно розчаруються власне у своїх теоріях.

Мене розносить зсередини, і це найменш важливо.

Бо, насправді, цього всього не існує.
---

Треба іспанську підівчити... буду ж там скоро.

Пальці в мандаринах

- Привіт.

- Ну, привіт.

- Шо ти? Чого не вітаєшся?

- Хто не вітається... це ти мене ігнориш постійно.

- Та не розказуй мені тут. Я все помітив. Але менше з тим, ти як там взагалі не жалієш про своє повернення?

- Жаліти не збираюсь, але чомусь заливаю сливу стабільно вже другий місяць, може воно дійсно якось пов'язано.

- Пффф... срали-мазали. Я ж казав, шо таке буде. Синдром повернення виїдає зсередини, просто почекай ше півроку, принаймні.

- Та добре, спробую. Як там твій баскетбол?

- Не дуже, часу зараз не вистачає на себе, роботу знайшов цікаву. Відчуваю, шо з того шось буде, тому концентруюсь трохи на інших речах. Але то таке, ти що хотіла взагалі?

- Слухай, мені так неприємно просити... Але я зараз в дуже скрутному становищі, треба $100.

- Та без питань, допоможу. Віддаси, коли там зможеш. А в чому така страшна необхідність тієї сотки.

- Треба віддати борги, сто баксів вишу своїй подрузі, яка теж в штати скоро їде... то от тому і горить. Слухай, ти вибачай, шо я тоді швидше тобі про аборт не розповіла. Та й взагалі, треба було з тобою поговорити, поки це шаленство не почалось.

- Забий. Ми вже про це сто разів говорили, скільки можна...

- Ну добре, добре. Йой, так люблю, як ти починаєш злитися, аааааааа...

- Перестань, вже реально не смішно, та й набридли твої постійні посилання на ту дворічну допотопну дурницю від твоєї розумної мами.

- От ти знову починаєш, і мене це дуже засмучує!

- Окей, все, я перестав, просто не втримався, звиняй. Добре тоді.

- Все, малу мою Марічку забереш? В неї танці сьогодні до дев'ятої.

- А як похресницю не заберу? Певно шо зайду. Давай вже, йди звідси, бо по починаєш мене нервувати.

- Та пішов ти, довбень. Як я взагалі колись могла з тобою спати.

- Целюлітом на ляшках будеш своїм трусити, язиком мені тут молоти не треба, вже на то час мала раніше, ти ж пам'ятаєш тоді на даху в Чехії.

- Як же я тебе ненавиджу...

Історія про розбите скло

Інколи достатньо просто звернути увагу і прослідкувати. Вчора цього було мало. Ми відчули необхідність дізнатися більше. Усвідомлення того, що ти ще можеш приймати спонтанні шалені рішення, дуже тішить. Головне почати, а потім це вже просто почергове перехоплення ініціативи.

«Дізнатися більше» теж могло би бути дуже пасивним. Але тут виник новий фактор – відчуття потреби у втручанні. Суто з позитивних і гуманістичних переконань (ну не хотілося мені, щоб тій маленькій дівчинці завдали шкоди). «Не роби комусь добре, щоб тобі не було зле», саме після цієї фрази я усвідомив, що мій друг певно таки був правий. Якби та «мамуся» мене травмувала, то це ше light version. Вона ж в тій своїй ейфорії зарізати склом могла.

-                     Подзвоніть в міліцію!

-                     В мене телефон не працює.

І шо тут скажеш. Людській апатії на рівні з паралельною цікавістю немає меж.

Нехай навіть наші спроби вплинути на те неймовірно дивне дійство нічим добрим не закінчились, це все рівно прекрасний тест на власне мислення. Життя моделює різноманітні ситуації і дає кожному діапазон певних варіантів. Вибір за тобою. В цій ситуації ми ніби оминули стандартні а), б), в), г) і почали формулювати свій д) інший варіант.

Зі страхом і захопленням спостерігали ми, як маленька дівчинка в агонії плаче і захищає свою п’яну (чи то інтоксиковану чимось іншим) маму, яка декілька секунд назад кричала на неї, ба навіть може й вдарила (в темноті погано видно просто). З неї виросте щось інше і сильніше.

Можна подзвонити в нашу доблесну міліцію, можна представитись Андрієм Сердюком, Мерканським, Мартою з Сихова або просто зробити «анонімне повідомлення», але нічого доброго з того не вийде. Бо 13 будинок насправді дуже важко знайти, а якби навіть і знайшли, то задекларували б це все як «порушення тиші».

Візьміть якось два кундерки, сядьте на лавку і подумайте про це все…

How long is now?

Що може змусити тебе піднятися з ліжка о 2 ночі і почати плюватися думками на папір? Відповідь очевидна - бажання. Для чого? А яка різниця. Просто так, хочеться та й все. 

А вона ж собі мирно читала цікаву книжку перед сном, а до цього ше чомусь натрапила на сторінку колишнього в соцмережі. Дивно, колишніх вже декілька, а тягне на один і той самий профіль. 

Чомусь раніше, ше в школі, суботніми ранками їй варто було прокинутися зранку, перебігти в іншу кімнату, залізти під ковдру і дивитися телевізор з братом. Ше було якесь дивне шоу з Андре Таном, яке дивилася на повному серйозі. Саме в ті ранки відчувалося якесь вільне дозвілля, яке приносило задоволення, бо не треба було нічого планувати. А тепер кожен вихідний, кожна вільна година, наче кипить в баняці із зобов'язань, правильності, потрібності. То ж треба кожну хвилину провести з користю для себе, не можна марнувати молодість, я мушу цінувати кожну можливість вдосконалюватись. Дурниці. Не треба було стільки читати хитромудрих книжок, а то з кожною прочитаною сторінкою все видається тільки складнішим і заплутанішим. Хоча, можливо, так і має бути. Нам тєжко, якшо складно, а коли просто - це взагалі покай.

Думала про одне, а написала про зовсім інше. І так завжди.

А він багато не думає. Точніше думає, але тільки про те, що дійсно потрібно. Моделює схеми власного самовдосконалення, перспективи кар'єрного росту, накопичення капіталу. Ше би якусь стипендію здалося отримати. А коли й закрадаються якісь гаспидові думки про минуле, то він їх вміло блокує різними психологічними метОдами. Чувак теж начитався різної літератури. І незважаючи на свій образ неприступного конкістадора, він прекрасно розуміє, шо ця картинка нічого доброго з ним не зробить. А яким йому хочеться видаватись, він вже давно забув. "Гірше того", і не знав. Це все через неї. Ніколи б не подумав, шо через стільки часу взагалі шось зможе згадати. А може для того, аби перестати згадувати, треба спочатку забути? Та нє, стоп, знову той гаспид бісовий (авт. - сорі за демонічну тавтологію). Хоча і так прекрасно знає той дурнуватий закон - якшо свідомість блокує вдень, то підсвідомість все рівно подасть її на десерт вночі уві сні. В кращому випадку, він прокинеться в якійсь не такій фазі сну, все забуде, і тоді не матиме спокуси жалюгідно зізнаватися, шо вона йому все ше сниться.

Так хто з них двох розумніший? Вона, яка гріється в минулому, чи він, що бавиться в майбутньому. Чи може таки треба carpe diem...

Навушник(и)

От як можна серйозно думати про якісь фундаментальні зрушення та зміни в житті, і в той самий час розуміти, шо я вже 2 місяць не можу знайти час і змусити себе просто піти в гарантійний офіс і зремонтувати навушники? Тобто кожен день я спокійно опускаю голову вниз і слухаю улюблену музику (шо є важливою частиною моєї розважальної повсякденної рутини) тільки правим вухом. 

І от я їду в маршрутці, слухаю свою "напівмузику" і розумію, шо в мене або вкрали, або я десь посіяв дві гривні. В цей самий момент усвідомлюю, шо мені абсолютно паралельно, бо зараз навіть в транспорті для оплати за проїзд їх не заюзаю. Ну окей, най буде інфляція в економічному житті, але таке саме буває з людьми і в реалі. Не хочу і не можу нікого якісно порівнювати з двома гривнями, але відчуття втрати за деякими з них рівномірні, ба навіть менші до деяких гомосапієнсів. Тільки то вже набагато глибша і сумніша емотивна інфляція. Хоча вона сумна лише через те, шо якісь хмарливі емоції викликає тільки сам фактор цього явища знецінення, а не втрата itself. А може й навпаки, хз. 

Мораль цієї байки така: проектуйте прості явища та події з життя на ширші матерії. Роздупляє.

Індукція>Дедукція.

P. S. + без навушників деколи навіть веселіше. Сьогодні ненавмисно став слухачем телефонної розмови однієї панночки по дорозі в універ. Цитую: "Оксана! Та з тою практикою буде повна пі*да! Я от реально йду і майже плачу!!!"

Deep inside, you cry cry cry…

Вона собі знає

Ну нарешті я дочитала ту книжку. Та скільки вже можна було її мучити. Окей, часом можна розтягувати задоволення від самого процесу і смакувати польотами своєї уяви, але ж не так довго. Хоча менше з тим, то все універ винен... Там стільки задавали непотребу читати протягом цілого семестру, ну не могла ж я просто забити і не виконати поставлене завдання. Проте, без стипендії якогось особливого стимулу вчитись не відчуваю. Пари, лекції, семінари. Задовбало.

Принаймні, між тим мене ше й взяли на роботу. Це ж так круто поєднювати навчання з роботою. І я така крута, випереджаю всіх на крок, бо всі ж прекрасно розуміють, що вища освіта нічого не дає в нашій країні - це просто папірчик. Але він так всім необхідний, бо без нього ну просто ніяк. Навіть двірникам і охоронцям потрібен диплом, шоб взяли на роботу. А тут ше й таке прогресивне оточення, успішні люди навколо, постійно розмови про майбутні проєкти, бізнес-плани, ідеї та відрядження в екзотичні країни. Так, це добре, що я займаюся чимось иншим, крім здобуття освіти. Але блін, якшо цього семестру знову не стягну стипендії, то до сраки та робота... Шо за постійні подвійні стандарти і переконання.

З хлопцем розійшлася, це тільки на краще. Тепер пора правильно розставити пріоритети і рухатися вперед. Чи може краще вбік? 

То навіть не заздрість, і не злість, то просто є відчуття якоїсь незрозумілости. Якось навіть на грані щирої радості за інших і в той самий час роздратованості на всіх і вся, крім себе. Тому шо це ВОНИ тобі заважають. Це ВОНИ всі у всьому винні. Чи може просто перестати заходити не фейсбук і бачити ілюзію багатьох успішно влаштованих життів, які створюють далеко не ілюзорне відчуття власної меншовартости.

Грошей нема. Батьків розчаровувати не хочеться. А хочеться просто подорожувати і читати книжки. Їх у мене багато вже куплених лежить на полиці, і ше більший список "to-read" сформований в моїй маленькій дівочій голівці, яка прагне матеріалізувати свої думки і пориви, побачивши необхідні слова на сторінках, які, все-таки, стануть стимулом для початку чогось прекрасного і, можливо, навіть написання свого бестселера. 

А поки, я тішуся, що дочитала ту книжку... Нарешті-таки дочитала.

Something out of nothing

Періодично знаходячись на етапі пошуку сутності власного буття, починаєш думати про дивні речі, які ніколи раніше не приходили в голову. Зважаючи на те, що наше народження є переважно однаковим фізіологічним процесом для всіх (не будемо брати до уваги розтинів, анестезійованих дурманів і тд.), не може дивувати той факт, наскільки, все-таки, ми різні і які саме чинники формують це шалене різноманіття. Фактор нульового часу після появи на світ у всіх по суті однаковий, такий собі “zero time”. Проте як тільки людське диво-творіння починає отримувати певний досвід, моментально починають формуватися світогляд, принципи, умовні рефлекси, підсвідомі та досить таки свідомі реакції.

На таку контраверсійну ситуацію маю два ракурси бачення:

1. Позитивний: неосяжний спектр самовдосконалення і здобуття будь-чого в цьому світі існує для кожного, незалежно від ретроспективного бачення свого життєвого шляху, теперішнього чи навіть не дуже багатообіцяючого майбутнього.

2. Обмежуючий: наша залежність від зовнішніх факторів є неймовірно сильною (залежність не як «addiction», а більше як «dependency»), і будь-яка думка чи дія, яку ми присвоюємо власному скромному его, скоріш за все, вже була відтворена в певній матеріальній чи теоретичній формі.

Бачення ланцюжка подій власного життя у формі «школа-університет-робота-сім’я-кредит-смерть» давно нікого не тішить, і, очевидно, більшість прогресивних людей кардинально диференціюють таке начиння свого часу. Важливими є деталі, які формують відчуття щастя a. k. a. задоволення, втіха, приємність у всіх їхніх вимірах. Така форма бачення речей не є новою, оскільки гедонізм як напрям у філософії існує дуже давно, і саме в цій теорії радість від фізичного задоволення вважають вищим благом і умовою щастя у житті. Є тут і багато суперечливих моментів, проте саме цей стан може слугувати потужним фундаментом для будівництва міцнішої та більшої форми того ж таки блаженного щастя.

Все починається з ідеї, тому залишається сліпо вірити в банальне переконання, що «думки матеріалізуються», сміливіше мріяти, зосереджуватись на позитивному і діяти.

Всім #Епікур, всім #Маслоу.

Хто терпен - той спасен

Ти кожен день живеш, а я існую.

В краї далекі не мандрую.

А так хотів би... Універ, робота.

Це не моє бажання й не моя охота.

Ти знов живеш, а я гнию в тривозі.
Ці дні бажаю провести в дорозі.
Кудись далеко, обрій бачити не хочу,
Аж поки знов в якусь халепу вскочу.

Ти знов живеш? Я жив колись, до речі.
А зараз місяцями не злізаю з тої печі.
Комфортна зона, затишок і спокій?
А океан глибокий і такий широкий...

Двоє в каное

Ти сам? Звичайно. Я один в каное.
Теоретично мало бути двоє.
Так гірше? Краще. Переконую себе.
Той біль все рівно скоро не мине.

І знов питання? Відповідь? Не треба.
Забуду сам себе. Така моя потреба.
Короткі речення. Це новий стиль.
А в тому серці знову невгамовний штиль.

Безглузді фрази. Знову чую їх. 
А може й кажу сам, повтор думок моїх.
Цей сміх відразу жаль створив.
Таке буває. Просто повторив.

Немає сенсу? Знову забуття?
Це все існує. Це моє життя.
Все буде краще. Знаю. Буде так.
Лиш не забудь полоти той будяк.

Попурі з минулого

***

Коли тримаєш в собі біль і радість, 
Бо вже боїшся довіряти тим хто є.
Думками різними я знов напишу повість,
Ніхто не знатиме, хай таємне - все ж моє.

Такий собі дивак, нікому невідомий.
Привітний ззовні, а всередині будяк.
Ця шкаралупа трісне, заспокоїть погляд новий,
Таки прорветься хтось, відчує справжній смак.

Бо в цих рядках я б'ю насполох,
Стараюсь дати волю сам собі.
В розмові не знайшов запалу, мокрий порох.
Читай уважно, повідом, коли сподобалось тобі.

(253 дні тому, жизнь боль)

***

Я зроблю висновок для себе,
Ти вже смієшся зараз з мене.
Побачив ватру, сяяння зірок...
Ці люди людяності прогуляли вже урок.

Фізично є свобода, фактично - це ж уява,
А зробиш дикість - прийде довгожданна слава.
Морально є бажаня, насправді цього не існує,
Дарма вона тебе постійно ігнорує.

Усе це набагато є простіше,
Хоча ускладнюй, буде цікавіше.
Коли закінчиш бавитись - приходь.
Антитіла від тебе не забуду я вколоть.

217 днів тому (04:13, "ЗАХІД", а ніч безмежна і сустав)

***

Зроби собі приємно - абстрагуйся!
Могло все бути набагато гірше, знаєш сам.
А як не вийде - то іди лікуйся!
Для багатьох єдина панацея - навалитись в хлам.

В цій клітці лінгвістичній панівним є смуток,
Обмеженість, відсутність креативності і страх.
У голові мої апатії сиріє жмуток. 
Вже всім давно набрид гнилий освітній крах.

Але ніхто не скаже слова, всі смиренні.
А головне, що задоволений міністр.
Ці діалоги вимушені, посмішки нещирі та буденні...
Я абстрагуюсь, гордо здобуваючи звання магістр.

198 днів тому (початок неймовірного навчання на магістратурі)

***

All i see around is people trying run away from life,
Everybody thinks they got enough skills to feel pride.
What i do, is stay true and every day keep it moving,
You should ask yourself sometimes: "What the hell am I doing?"

Is this the right direction? Or am I being wrong?
Even though it gets harder, you have to stay strong.
And all this bitches will do is whine and cry.
Ommit this bullshit and just keep your soul alive.

I know you will survive. And get some strong people by your side.
Cuz they will make you feel like you ain't only one tonight
On this line. Don't let your dreams just slip out of your mind.
Ain't nothing easy, stay humble on your everyday grind.

(181 день тому, я реп)

***

Зробити крок в безодню просто,
Для цього не потрібен нам талант.
Змінись на краще! Кажеш все відносно.
Та зміна - це розумний варіант.

У пошуках себе забудь про інших,
Ті язики смішними стали, знаєш сам.
Довкола тиша, думи вголос. Ще не мав я ліпших.
Триматиму в собі, для інших це звичайний срам.

Бо визначитись - це усе, що треба.
Бо визначення - це найкращий дар.
Поглянув вгору, там немає неба.
Лиш жмуток сірого, а де ж він мій нектар?

Тепер я вмію насолоду карбувати
З речей, які раніш не помічав.
Про вміння це так хочеться усім сказати.
Та всіх нема, нема нікого, знову сам.

І не жаліюсь, просто констатую,
Що дружба - ілюзорна ланка самоти.
Любов, кохання, десь вони існують.
Гучні слова ці, мабуть треба йти.

Я задоволення отримую замало.
Дивуюсь, осяйнуло лиш тепер.
Оточення і зайнятість підібрані невдало,
Це мабуть джерело усіх сьогоднішніх "проблем".

Хоча насправді їх немає,
Це витівки свідомості лишень.
І вже вночі, коли нарешті засинаю,
То підсвідомість розтлумачить все, що було вдень.

(153 дні тому, водограй в Стрийському парку)

***

Нові матерії, проте слова забуті.
Пустих думок панує глибина.
І знов живуть самі в своїй покуті.
Та пісня нагадає все до дна.

Шукав, знайшов. Набридло. Хочу спати.
Знов рима дієслівна виїдає креатив.
У цих словах бажання все прогнати.
А спогад ше раз гнило оповив.

Не знаю як, не знаю де й навіщо.
Вперед іду, не озираюсь в той смітник.
Все зроблю сам, і ворога в собі я знищу.
Моя невпевненість, мій світлий провідник...

Напишу все, не приховаю. Так не треба.
Фіксуйте думку, та ж старається нейрон.
Я не спішу, на зорях тільки небо.
Я розсмішу, тобі сподобається мій полон.

(70 днів тому)

***

Невже це все мені насправді необхідно?
Ілюзія потреби, і не більше це відтак.
Це усвідомити раніше було б принагідно.
Хоча жалю немає. Різко обірвалось. Певно краще так.

6 км і більше

Якшо думки про успіх та минуле не минули, 

То розберись, будь ласка, сам в собі.

Бо шмарклі цих думок оточуючі призабули,

Усім набрид цей нежить в твоїй голові.

Мене приваблює амбіція, ідея та блиск в очах,

Який просвітить найтемніший песимізм.

І поки віра є, прорвись туди до корифеїв,

Наразі думаю про себе, потім буде альтруїзм.

Діапазон всіх мрій мене часом вражає,

І сам дивуюсь, звідки ці бажання розцвіли?

"Тобі допомогти?" - ніхто такого здавна не питає.

Не йди до клубу, на поїздку гроші краще відклади.

Ці відчуття секундні словом не опишеш,

Та й взагалі чи варто? Опишіть собі самі.

В салат майбутнього ти знов надію кришиш.

Не вмре останньою. Моя не вмре ніколи взагалі.

Чекання наляканих дурнів

Дурні часи тепер настали,

Бо дурні впевнені в собі.

Цю дурість в маси передали

І дурнувато тішаться, лихі.

А ти, наляканий до скону,

Налякано ховаєшся від всіх.

Налякані думки не рвуться до престолу,

Вони налякано шукають лиш утіх.

Ну а вона чекає і чекать не перестане.

Очікування - витівка наляканих й дурних.

За цим чеканням, кажуть, щастя не загляне.

Налякані, дурні думки - тікай від них!

Останнє коло

Прийдеш додому, ляжеш спати,

Прокинешся - і знов це відчуття.

А може досить вже втікати?

Хоча цікаво мчатись навмання.

Самотність - це потужна сила,

Примусить думати тебе.

І поки не зміцніють крила,

За вітром вдалеч віднесе.

Чужі думки ховаються навколо,

Трагізм минулого в серцях живе.

Вже добігаю спогадів останнє коло,

Хутчіш приходь до мене, краще і нове.

Лети

Бували дні, бували ночі,

І знов банальність в голові.

Якщо не можеш - не достатньо хочеш!

Зроби все сам. Що заважає знов тобі?

У серці пусто. Мабуть, в цьому сила.

Так жити легше, в тиші чути справжній крик.

Слова забулись, виростають крила,

А решта - це лиш фальшу брудний лик.

Сказати щось? Слова смішними стали.

Спитати? Ясно все і так.

Незрозумілий настрій знов думки нагнали.

Летіти треба, розбивати цей літак.

Ікс Plane

I don't want to get attached, 
I don't want to settle down.
Things are getting pretty strange,
All you want - is live in fun?

Keep on smilling, sassy loner.
Just don't let my mind involved.
Try to hold it with no anger,
You might save it, not just solve.

Brace yourself, it's getting better,
All you have to do is stay.
They will ask: "So what's the matter?"
Take it easy, don't obey.

-------------------------------------------

Прокинуся я завтра в 5 ранку,
Просплю усе, запізнюся усюди.
І лиш тоді, на ранньому світанку,
Мені почнуть подобатися люди.

Бо вірив, знав, і не набрався скверни,
Ненависті, прокльону, каяття.
О розум мій, до тебе я ще верну,
І лиш тоді захочу безтурботного життя,
Яке і так нікому не потрібне.
Бо жити вічно сліпо мріють всі,
(хоча не знають чим зайнятися в найближчі вихідні).
І мріяти фактично не навчились,
Бо все забули, сильно потрудились.

Мети нема? Навчіться мріяти! Наївні і дурні...

Тобі, кохана

Не знаю я тебе, і знать не хочу.

Та й це, напевно, не моя вина.

І день, і ніч стараюсь, кровоточу,

Пізнати не дано мені тебе до дна.

Хоча старань тут, очевидно, не потрібно,

Жага до забуття від тебе - перш за все.

І навіть працювавши дуже плідно,

Цей відчай думки смородом несе.

Я знаю, що мені ти не потрібна.

Ти знаєш, не потрібен я тобі.

Коли вже липень скоро буде видно,

"Auf Wiedersehen" нарешті скажу я тоді.

                                                                                          ...німецькій мові присвячується

Етюд

В дитинстві, коли лягав спати, то моделював в уяві дуже дивні речі. Спробуйте колись прокричатись так голосно, як тільки можете, не видаючи при цьому жодного звуку, а просто уявляючи весь процес зі всіма його тонкощами: мімікою, жестами, фразами, які звучатимуть з ваших непорочних святих уст. Якось легше робиться на душі. Уява - крута штука.

А тепер серйозно уявіть, шо цього ВСЬОГО насправді не існує!

"Страшнєнько, да?"