Історія про розбите скло

Інколи достатньо просто звернути увагу і прослідкувати. Вчора цього було мало. Ми відчули необхідність дізнатися більше. Усвідомлення того, що ти ще можеш приймати спонтанні шалені рішення, дуже тішить. Головне почати, а потім це вже просто почергове перехоплення ініціативи.

«Дізнатися більше» теж могло би бути дуже пасивним. Але тут виник новий фактор – відчуття потреби у втручанні. Суто з позитивних і гуманістичних переконань (ну не хотілося мені, щоб тій маленькій дівчинці завдали шкоди). «Не роби комусь добре, щоб тобі не було зле», саме після цієї фрази я усвідомив, що мій друг певно таки був правий. Якби та «мамуся» мене травмувала, то це ше light version. Вона ж в тій своїй ейфорії зарізати склом могла.

-                     Подзвоніть в міліцію!

-                     В мене телефон не працює.

І шо тут скажеш. Людській апатії на рівні з паралельною цікавістю немає меж.

Нехай навіть наші спроби вплинути на те неймовірно дивне дійство нічим добрим не закінчились, це все рівно прекрасний тест на власне мислення. Життя моделює різноманітні ситуації і дає кожному діапазон певних варіантів. Вибір за тобою. В цій ситуації ми ніби оминули стандартні а), б), в), г) і почали формулювати свій д) інший варіант.

Зі страхом і захопленням спостерігали ми, як маленька дівчинка в агонії плаче і захищає свою п’яну (чи то інтоксиковану чимось іншим) маму, яка декілька секунд назад кричала на неї, ба навіть може й вдарила (в темноті погано видно просто). З неї виросте щось інше і сильніше.

Можна подзвонити в нашу доблесну міліцію, можна представитись Андрієм Сердюком, Мерканським, Мартою з Сихова або просто зробити «анонімне повідомлення», але нічого доброго з того не вийде. Бо 13 будинок насправді дуже важко знайти, а якби навіть і знайшли, то задекларували б це все як «порушення тиші».

Візьміть якось два кундерки, сядьте на лавку і подумайте про це все…