Ну нарешті я дочитала ту книжку. Та
скільки вже можна було її мучити. Окей, часом можна розтягувати задоволення від
самого процесу і смакувати польотами своєї уяви, але ж не так довго. Хоча менше
з тим, то все універ винен... Там стільки задавали непотребу читати протягом
цілого семестру, ну не могла ж я просто забити і не виконати поставлене
завдання. Проте, без стипендії якогось особливого стимулу вчитись не відчуваю.
Пари, лекції, семінари. Задовбало.
Принаймні, між тим мене ше й взяли на
роботу. Це ж так круто поєднювати навчання з роботою. І я така крута,
випереджаю всіх на крок, бо всі ж прекрасно розуміють, що вища освіта нічого не
дає в нашій країні - це просто папірчик. Але він так всім необхідний, бо без
нього ну просто ніяк. Навіть двірникам і охоронцям потрібен диплом, шоб взяли
на роботу. А тут ше й таке прогресивне оточення, успішні люди навколо, постійно
розмови про майбутні проєкти, бізнес-плани, ідеї та відрядження в екзотичні
країни. Так, це добре, що я займаюся чимось иншим, крім здобуття освіти. Але
блін, якшо цього семестру знову не стягну стипендії, то до сраки та робота... Шо
за постійні подвійні стандарти і переконання.
З хлопцем розійшлася, це тільки на краще.
Тепер пора правильно розставити пріоритети і рухатися вперед. Чи може краще
вбік?
То навіть не заздрість, і не злість, то
просто є відчуття якоїсь незрозумілости. Якось навіть на грані щирої радості за
інших і в той самий час роздратованості на всіх і вся, крім себе. Тому шо це
ВОНИ тобі заважають. Це ВОНИ всі у всьому винні. Чи може просто перестати
заходити не фейсбук і бачити ілюзію багатьох успішно влаштованих життів, які
створюють далеко не ілюзорне відчуття власної меншовартости.
Грошей нема. Батьків розчаровувати не
хочеться. А хочеться просто подорожувати і читати книжки. Їх у мене багато вже
куплених лежить на полиці, і ше більший список "to-read" сформований
в моїй маленькій дівочій голівці, яка прагне матеріалізувати свої думки і пориви, побачивши необхідні
слова на сторінках, які, все-таки, стануть стимулом для початку чогось прекрасного і,
можливо, навіть написання свого бестселера.
А поки, я тішуся, що дочитала ту книжку...
Нарешті-таки дочитала.
Немає коментарів:
Дописати коментар